Частенько блогеру, пов’язаному з IT-сферою, доводиться писати коротенькі сценарії, або ж операції, необхідні для досягнення бажаного результату. Зазвичай для подібних речей блогер ставить плагін для підсвітки синтаксису і самотужки вставляє шматки коду між спеціальними тегами. Однак щойно наш робочий скрипт змінився, чи з’їхала нумерація, як тут же всі вставки коду в статті доводиться переробляти наново.
Проте хочеться, щоб це виглядало максимально зручно для кінцевого читача. Однак і робити щоразу дурну роботу ліньки. Або ж хочеться описати деякі важливі моменти, а в кінці статті дати посилання на повністю готовий код. Або, описуючи власні дії покроково, дати користувачеві можливість просто-таки повністю скопіювати всі рядки разом, а не кожен окремо. Мало чого може залізти в голову блогеру.
Проте всі ці (і на разі не лише мої) забаганки можуть здійснитися, якщо використовувати GitHub, і, зокрема, сервіс Gist Читати далі »
Вслід за 
Багатьом людям рано чи пізно стандартний майкрософтівський прапорець набридає і вони шукають якоїсь гарненької заміни. Одним хочеться оживити “відпочиваючий” комп’ютер усякими там 
), а іншим типу мене обожнює дивитись на всякі там гарні фотки. Скрінсейверів, що просто показують фотографії з певних каталогів на диску нині дофіга, але всам факт завантажування фоток такого ледащо і гіка як я вельми дратує – ну не сучасно це, і кому ті зайві рухи потрібні? От як би то його зробити, щоб воно саме… Та сучасні технології не стоять на місці і вже мабуть навіть останній найледачіший користувач інтернету знає про інсування 
В тому сенсі, що вони викладають лише зменшені копії своїх фотографій і тому при показі скрінсейвера воно виглядє убого. Я довго мучився з цим, поки одного осіннього ранку, чи то вечора на мене не зійшло осяяння під назвою 
Як виявилося, шановний читачу, я досить рано закрив тему власного реозиторію, а тому цією короткою розповіддю хочу важливі моменти з точки зору супроводжувача репозиторію, з чим вас і вітаю. Підтримувати власний репозиторій виключно для однієї вітки дистрибутиву як мінімум нелогічно. Справа в тому, що цим ви обмежуєте використання продуктів вашої праці лише обраною для цього віткою — використання такого репозиторію для оновлення інших віток є надто небажаним в силу того, що можна запросто зламати систему залежностей пакета, що повертає нас до початкового тезису. Саме тому збирати пакети необхідно у відповідному середовищі(наприклад, chroot відмінно підходить для таких задач), і лиш потім завантажувати до відповідної вітки. В свою чергу, репозиторій повинен мати всі використовувані вітки. Ну а самому репозиторію, звісно, місце на сервері. Ця стаття присвячена таким важливим задачам, як віддалене завантаження нових пакетів в репозиторій та подальше його автоматичне оновлення, організація сумісного репозиторію для різних версій дистрибутиву та дещо інше. 
Доброго дня, шановний читачу. В житті операційної системи поруч з резервним копіюванням важливе місце займає її оновлення. Так звані «виробничі» сервери першими пунктами в списку пріоритетів мають безпеку та стабільність роботи, тому їхні оновлення проводяться виключно з метою підвищення даних параметрів. З іншого боку, експериментальні сервери та сервери розробки вимагають найсвіжішого програмного забезпечення, зібраного з необхідними параметрами, рівнем оптимізації та відлагоджувальною інформацією. Проте очікувати виходу офіційного оновлення пакету Debian часом доводиться дуже довго, а встановлена програма необхідна зараз. Звичайно, можна становити програму власноруч, зібравши її з джерельних кодів, проте в результаті система все далі й далі буде походити на смітник. Саме для таких випадків є красиве і правильне вирішення проблеми – створення власного репозиторію.