Category Archives: Блоги - Page 3

GitHub у поміч блогеру

No Gravatar

Восьмикіт — талісман мережі GitHubЧастенько блогеру, пов’язаному з IT-сферою, доводиться писати коротенькі сценарії, або ж операції, необхідні для досягнення бажаного результату. Зазвичай для подібних речей блогер ставить плагін для підсвітки синтаксису і самотужки вставляє шматки коду між спеціальними тегами. Однак щойно наш робочий скрипт змінився, чи з’їхала нумерація, як тут же всі вставки коду в статті доводиться переробляти наново.

Проте хочеться, щоб це виглядало максимально зручно для кінцевого читача. Однак і робити щоразу дурну роботу ліньки. Або ж хочеться описати деякі важливі моменти, а в кінці статті дати посилання на повністю готовий код. Або, описуючи власні дії покроково, дати користувачеві можливість просто-таки повністю скопіювати всі рядки разом, а не кожен окремо. Мало чого може залізти в голову блогеру.

Проте всі ці (і на разі не лише мої) забаганки можуть здійснитися, якщо використовувати GitHub, і, зокрема, сервіс Gist Read more »

Скрінсейвер з гарними фотками для ледачих

Google Photos Screensaver Багатьом людям рано чи пізно стандартний майкрософтівський прапорець набридає і вони шукають якоїсь гарненької заміни. Одним хочеться оживити “відпочиваючий” комп’ютер усякими там анімованими пейзажами чи акваріумними рибками (ненав’язлива реклама ;) ), а іншим типу мене обожнює дивитись на всякі там гарні фотки. Скрінсейверів, що просто показують фотографії з певних каталогів на диску нині дофіга, але всам факт завантажування фоток такого ледащо і гіка як я вельми дратує – ну не сучасно це, і кому ті зайві рухи потрібні? От як би то його зробити, щоб воно саме… Та сучасні технології не стоять на місці і вже мабуть навіть останній найледачіший користувач інтернету знає про інсування стрічок RSS – найзручнішого засобу отримувати свіжу інформацію без нагальної необхідності лазити по сайтах (найбільш адекватні з них ще й користуються єдино вірною RSS-читалкою – Google Reader, але зрештою донесення цієї істини до варварів не є темою цього допису і залишаєтсья на самоопрацювання). Так от, одне з чудес RSS полягає в тому, що воно дозволяє додавати в стрічку не лише звичайні статті (з текстом, відео та картинками), а і долучати до нього медіа-дані (як аттачменти у електронній пошті). Ті самі відео та картинки, але не як елемент статті, а як окрему сутність (в термінах RSS воно називається enclosure). Це важливо, бо комп’ютери все-таки тупі і виділити потрібну картинку з-поміж тексту їм не так легко як людині. Думаю ви розумієте до чого я веду: картининки можна автоматично отримувати з відповідних RSS і не треба нічого самотужки качати – розумні програми зроблять все за вас. Єдина умова – щоб ці картинки були оформлені у стрічці як enclosue (на жаль, не всі фото-сайти настільки просунуті, щоб видавати стрічки картинок з картинками не у вигляді вмісту новини, а саме як додаток).

Вибір самих RSS з фотографіями чи картинками та скрінсейвера з підтримкою їх завантаження з чих стрічок – справа смаку, але особисто мну для цих цілей рекомендує дві речі: фотки краще всього діставати з найкращого сайту по фотографії – Flickr, а в якості самого скрінсейвера Google Photos Screensaver. З останнім, щоправда, Гугль зробив невелику підлість – раніше це був окремий продукт, а зараз він іде виключно як складова Google Picasa, яка мені в повному обсязі нафіг не треба, бо я замість Пікаси все одно більш полюбляю Adobe Lightroom (бета версія якого ще нещодавно була безкоштовною, але як зараз – не знаю). Але повертаючись до нашого барану… Нижче показано як виглядає його налаштування за замовчуванням (дефолтна стрічка вже декілька місяців, на жаль, не працює, а там були непогані фото). При додаванні нової RSS-стрічки він перевіряє її на наявність додатків-фотографій і якщо таких не буде, то скаже, що вона не підходить.

Чим крутий Флікр? По-перше, тим, що це зараз мабуть найбільший і найкращий сайт де можна знайти справді гарні фотки практично всього що завгодно. Плюс саме завдяки ньому я частково відучився від поганої практики завантаження фоток на локальну машину. Навіщо? Щоб вона потім згубилась в нетрях диску? Краще вподобану вами на Флікрі фотографію додати собі у “favorites” – вона буде там присутня поки власнк не надумає її видалити (що буває вкрай рідко), плюс автор фото дізнається, що вона вам сподобалась і йому буде приємно. По-друге, цей сайт багато в чому передовий і там підтримується згадана вище RSS з фото-додатками майже для всього що тільки можна! Хочете отримати фотки, у яких в тегах прописано “кіт” – будь-ласка, з певної групи – ніяких проблем, власні вподобання – та залюбки…

Єдиний мінус Флікра – це жлобство деяких професійних (і не дуже) фотографів :) В тому сенсі, що вони викладають лише зменшені копії своїх фотографій і тому при показі скрінсейвера воно виглядє убого. Я довго мучився з цим, поки одного осіннього ранку, чи то вечора на мене не зійшло осяяння під назвою Yahoo Pipes. Це така кльова штука, яка дозволяє збирати та модифікувати дані з різних джерел та видавати у потрібному вигляді, але при цьому не вимагає від вас ніяких навичок програмування ;) В нашому випадку задача проста як двері: взяти RSS-потік з додатками-картинками та відфільтрувати його по розмірам зображень, але про це я напишу вже іншим разом, ок? :)

Оновлення WordPress

No Gravatar

Шановні читачі!

Через проблеми зі старою WordPress, купу встановлених, але непотрібних плагінів, та кривих рук, що на льоту правили помилки, що вилазили, було вирішено перевстановити блог начисто. Сподіваюсь, вже сьогодні до кінця дня весь попередній функціонал буде відновлено. Тим не менше, ця не особливо приємна ситуація дозволить зробити користування блогом зручніше як для читачів, так і для авторів. А це означає лиш одне – рух вперед і невідворотні зміни на краще.

Залишайтеся з нами!

Opera Unite

Сьогодні Опера обіцяла перевинайти Веб, і те, що вона зробила, дуже схоже на це. Opera Unite крута штука. Шарити файли між Операми – дуже крута ідея (усі інші сервіси теж класні (Media Player мій улюблений моя музичка на роботі, до речі)). Про те, що таке Юнайт і все супутнє, ви можете прочитати/спробувати самі (з офіційних джерел).

Та я хотів би просто і ясно висловити, що власне зробила Опера: вона створила безкоштовний тунель через operaunite.com.

Якщо хто не знає, що таке тунель, я поясню в простих словах: уявіть, ви змінюєте роботу (а для мене це якраз актуально :( ), приходите на нове місце, а там файервол і аська не працює — взагалі, паше тільки html, все інше заблоковано. Що з цим зазвичай роблять? Користуються обхідним шляхом, який називається тунелюванням (для чого існує спеціальний софт):

  1. десь в “кошерному” місці (де інет чистий — напр. вдома) встановлюється тунель-сервер;
  2. на роботі встановлюється клієнт
  3. аська (і все що треба) пускається через нього

Коротше кажучи, весь трафік аськи іде через 80 порт як текст, а тунель-сервер розшифровує його назад в аську і власне здійснює зв’язок з сервером icq.

Таким чином, у вас все працює “за стіною” :) . Очевидним недоліком тунелювання є той факт, що весь ваш трафік, власне, дублюється: адже ви пересилаєте дані на тунель-сервер, а він точно ті же дані пересилає вже за призначенням.

Те, що зробила Опера зі своїм Юнайтом – по суті те саме. Прийшовши на будь-яке місце (чит. за будь-який файервол) і запустивши Оперу (яка виступає тут в ролі тунель-клієнта), ви можете шарити свої файли зі світом.

Що залишається за лаштунками, так це operaunite.com (вірніше той факт, що він є тунель-сервером). Тобто весь ваш трафік дублюється через нього (адже тільки так це диво “децентралізації” можливе…).

А отже, для того, щоб децентралізувати інтернет (“позбутися посередників”, словами офіційних протоколів), Опера по суті хоче створити єдиний глобальний тунель.

І тепер два питання:

  1. чи подужає Опера глобальний трафік (це ж не гугл, врешті-решт)
  2. чи вірите ви, що вміст ваших приватних вінчестерів, продубльований Оперним тунелем, лишається після цього таким самим приватним, яким був до?

І мої відповіді на обидва питання: НІ.

(
п.с.: сама ідея просто назвичайно чудова, але повинний бути вільний спосіб створювати свої тунель-сервери, незалежні від Опера.

п.п.с.: уточнення – насправді Опера спочатку намагається встановити прямий конект, і лише потім, якщо “відчуває” файервол, обходить його тунелем.
)

смарт.фм

Ні, не все, ще дещо:

…а по-третє, є такий крутий сервіс з дурацькою назвою smart.fm. Колись він називався iKnow , та вони чогось переіменувалися. Неважливо. Так от, це абсолютно геніальна річ для всякого, хто вчить японську! Серйозно. Там є така прога iKnow (так, назва лишилася, як у старого сайту) — так от вона дуже допомагає зі словарним запасом ;) .

Спочатку ви вибираєте т.зв. лист для вивчення; це просто випадковий тематичний текст, який ви хочете прочитати, але канджі/слів з нього не знаєте. Здається, тупик? Чи довгі безконтекстні тикання по словниках? На поміч приходить iKnow — запускаєте прогу і вчите в контексті всі слова цього тексту з промовою і написанням. Кожен день прога підкидає вам порцію нових слів плюс повтор, нівелюючи тим самим затухання пам’яті (забування нового).

Так, ясно, це ті самі флеш-картки, що були завжди, але реалізація тут дійсно краща. (Вони навіть обіцяють, що прога розрахувує ваші особисті затухання і підлаштовується саме під них!).

А ще там є диктант і брейн-штурм. А ще цей сервіс розроблений японцями, тому там багато японського матеріалу. Наприклад, текстів з аніме ;) (я собі усі листи по Сен то Чіхіро зібрав, тепер вчу лексику (щоб потім подивитися без перекладу…)). Коротше, дійсно працючий варіант ;) .

Бекап і онлайн-синхронізація даних. Dropbox

У світлі нещодавніх подій вирішив якомога більше неконфіденційних даних винести в Інтернет, а відповідно почав зондувати ґрунт на предмет засобів, які допоможуть мені це зробити. Мну принципово не розглядав онлайн-сховища, які базуються на під’єднанні мережевого диску, бо це практично неюзабельна штука із-за ненадійності Інтернет-зв’язку і його низькою швидкістю. Натомість більш цікавими є сховища, що діють по принципу онлайн-бекапу, тобто періодично синхронізують вміст локального каталогу з Інтернетом. Перевагами цього способу є те, що з користувацької точки зору нічого не змінюється – ви працюєте як і раніше, а софт сам в фоні заливає їх в інет. Окрім того, подібні сховища мають додаткові фічі: в багатьох з них підтримується ведення версій файлів (тобто можна повернути стару версію, якщо ви її помилково перезаписали), або, наприклад, ви можете якісь зі своїх онлайн-файлів давати у вільний доступ. Вже близько року я користувався одним з таких сервісів під назвою Dropbox, хоча вчорашня розвідка показала, що є й більш потужні його аналоги, але зараз все таки розповім трохи про нього.

Отже, Dropbox. Це проект випускників Массачусетського Технологічного Інституту, основна мета якого – забезпечити швидку і прозору синхронізацію даних між кількома комп’ютерами та резервне копіювання даних. При цьому значна увага приділяється мінімізації об’єму даних, що пересилається через Інтернет. Після встановлення клієнтського додатку Dropbox (до речі, він існує для як для Windows і Mac так і для Linux) один з каталогів на вашому HDD починає синхронізуватись з серверною частиною. Для цього у MS Windows в “Моїх Документах” автоматично створюється відповідна папка “My Dropbox” і способу змінити це розташування я не знайшов примітка. Як з цим справи в інших ОС – не знаю. Файли починають синхронізуватись практично одразу після того як ви там щось створите чи скопіюєте. При першому завантаженні, звісно, пересилається повна його версія, але при наступних його модифікаціях у гру вступає механізм “binary diff”, який робить порівняння поточної і серверної версії файлів і потім на сервер відправляється лише цей diff-файл, завдяки чому оптимізується використання вашого інтернет-каналу. Якщо я правильно розумію то їх копії серверних файлів для порівняння лежать у відповідному каталозі в Application Data, тому зважте, що при використанні Dropbox папка синхронізації фактично займатиме подвійний об’єм нам диску. Після того як ви внесете зміни у файл і ці зміни відправляться на сервер, той у свою чергу повідомить інші клієнти (звісно, якщо у вас декілька комп’ютерів включеним Дропбоксом) і ті негайно оновлять свої копії, що дуже зручно. Дані на сервер передаються безпечно (по SSL протоколу) і зберігаються у зашифрованому по алгоритму AES-256 вигляді.

От і все, що стосується фіч клієнтської частини. Що ж пропонує нам саме сховище? На сервері всі ваші файли в свою чергу підлягають контролю версій в чомусь подібному тому, який використовуються у програмуванні. Але для тих, хто далекий від цього поясню: наприклад, ви створили якийсь документ і він попав на сервер. Відповідно це і є версія (або інколи ще кажуть ревізія) “1″ цього файлу. Потім ви зробили в ньому якісь зміни і він знову попав на сервер. З одного боку це той самий документ, але з іншого його вміст відрізняється від попереднього. Таким чином це буде той же файл з версією “2″. І так далі… Суть будь-якої системи контролю версій в тому, що ви в будь-який момент можете отримати файл в практично будь-якому з його збережених проміжних станів і якщо ви внесете якусь помилку, то можна буде потім відкатитися до того його стану, коли її ще не було. Завантажені папки можна розшарювати і таким чином декілька користувачів Dropbox можуть мати спільну синхронізовану папку. Крім того, за допомогою Dropbox можна легко організовувати онлайн-фотоальбоми типу ось такого, який я завдяки Дропбоксу створив за 5-10 секунд :) Правда, враховуючи обмеження в 2GB я б все-таки не став його використовувати саме з цією метою ;) Через веб-інтерфейс можна також робити операції з файлами (додавання/переміщення/переіменування/видалення), але не дуже зручно.

Ну і найголовніше: скільки це щастя коштує? А ніскільки. Щоправда в безкоштовній версії Дропбоксу вам у розпорядження дається всього 2GB простору (що все-таки немало), але за 9.99$ в місяць, або 99$ в рік об’єм можна збільшити до 50GB.

Якщо ви все ще слабо уявляєте як це все виглядає, то зверніть увагу по-перше на “Посібник з використання Dropbox”, де хоч і англійською, але зі скріншотами пояснено що і як можна з ним робити, а щоб подивитись вживу – прогляньте на це офіційне скрінкаст-відео з процесом синхронізації MacOS та Windows і прошарюванням фоток.

От. Щодо мене, то хоч я і знайшов деякі інші аналогічні і в чомусь кращі служби онлайн-бекапу (про які я розповім якось пізніше), але для синхроніхації файлів на різних машинах я продовжуватиму використовувати Dropbox, бо я до нього вже звик і саме з початком його використання мну фактично перестав носити флешки на роботу, адже щось важке (>100MB) я тягаю досить рідко, а все, що менше я просто кидав в синхронізовану папку і приходячи додому без зайвих рухів вже мав цей файл на домашньому комп’ютері і навпаки.


Прим: як правильно помітив Мінус-один, то в мене виявляється стояла стара версія клієнта. В останній можна задавати розташування папки для синхронізації, а також обмежувати при необхідності швидкість аплоду та даунлоду файлів.

Українська перевірка правопису для Google Chrome

Увага! Ви можете зробити перевірку орфографії у Хромі доступнішою, якщо поставите зірочку навпроти відповідного тікета у багтрекері Хрому. Якщо назбирається достатньо велика кількість голосів, то ми зможемо переконати Google додати рідну підтримку української в браузер і таким чином вирішиться проблема перевірки орфографії обох мов.

Історія створення

Нещодавно мені набридло користуватись глючними Google Docs‘ами лише для наявної там перевірки орфографії і я помітив, що Chrome в полях вводу сам підсвічує неправильно написані англійською слова. Я подумав: “Якого дідька англійською? Включу українську і не матиму клопоту.” Зайшов у “Параметри” > “Маленькі підказки” > “Змінити налаштування шрифту та мови” > “Мови” і там в полі “Мова програми перевірки правопису” не знайшов української. WTF? Що за дискримінація? Але фіг з ним, завжди можна скачати словники і замінити одну з наявних мов… і тут-то мене чекало друге розчарування: Хром хоч і використовує словники від hunspell (це юнікодовий нащадок myspell), але вони там не у первозданному вигляді, а в сконвертованому у власний бінарний формат, що має розширення bdic. Ну, що робити? Доведеться, думаю, шукати конвертер (він називається convert_dict.exe). Бінарів на мій превеликий подив не було абсолютно ніде, але сорс досить швидко знайшовся в самому SVN-репозиторії Хрому. Мну зрадів та сходу злив лише сорс самої тулзи, але щастя тривало недовго… У цього крихітного конвертера виявилося стільки залежностей, що через годину підтягування їх по черзі я зрозумів, що це процес нескінченний і мені доведеться зливати весь Хром. Поставив качатись весь trunk (ще й інет був у мене в той вечір звіздєц який хєровий і качалось все дуууже повільно) і вирішив все-таки посьорфитись трохи на предмет існуючої збірки. І мої старання були винагороджені: zedlik з Білорусі буквально за три дні до мене зіткнувся з тією ж самою проблемою створюючи перевірку орфографії для білоруської і вже пройшов всі ті етапи збирання, які чекали не мене. “Ура!”, подумав я і недовго думаючи попросив поділитись бінарем, а він в свою чергу не відмовив. Далі вже все справа техніки. Остання перепона на шляху до мети полягала в тому, що convert_dict ну ніяк не бажав конвертувати скачані з офсайту hunspell словники української у кодуванні KOI8-U, але швидкоруч написаний менш ніж 10-рядковий скрипт на пітоні чудово сконвертував його в UTF-8, який вже схавав той нещасний convert_dict.

Інструкція по експлуатації

Отже вам теж хочеться мати гарненьку перевірку правопису в Хромі? Нема нічого простіше: качаємо файл з даними для програми перевірки:
Note: There is a file embedded within this post, please visit this post to download the file.

На назву файлу не звертайте уваги – це українська, а не російська орфографія – я залишив її такою для зручності встановлення. Копіюємо його в папку:

C:\Documents and Settings\<username>\Local Settings\Application Data\Google\Chrome\Application\Dictionaries

замінивши при необхідності існуючий ru-RU-1-1.bdic (до речі, можете його і збекапити на всяк випадок) та в налаштуваннях виставити російську перевірку орфографії. Все :)

Цікава новина від Brainbench

No Gravatar

Щойно отримав листа від Brainbench в якому повідомляється про 85% знижку на річну підписку (annual subscription) на їх тести. Тобто рік фактично необмеженого (єдине, що не можна – це отримати від них друкований сертифікат) користування їх тестами коштуватиме лише 30$. Як на мене, то це майже халява :) Пропозиція діє до 15-го вересня і для обмеженої кількості країн: Латвія, Литва, Малайзія, Пакістан, Румунія, Росія, Україна, Узбекістан, В’єтнам. Більш детально можна дізнатись на їх сторінці присвяченій цій акції.

Думаю на початку вересня, як отримаю зарплатню скористаюся можливістю. Все-таки, багато київських роботодавців практикують Brainbench-тести як елемент оцінки при прийомі на роботу, та й самому цікаво буде періодично оцінювати свої знання.

Інтернет початку XXI сторіччя. Lifestreaming або соціальні агрегатори

No Gravatar

Те, про що піде мова сьогодні, являється однією з найсмачніших інтернет-новинок, які принісли останні роки. Хоча, звісно, ці сервіси не з’явилися б не будь всих попередніх, які я вже згадував в рамках цього циклу статей: мікро- та звичайних блогів, соціальних мереж, соціальних новин, контент-хостерів, тощо. Зате вони ставлять зручність користування цим всим на інший рівень і відкривають деякі нові можливості. Ідея соціальних агрегаторів проста: вони збирають інформацію про вашу активність в мережі та подають її одним змішаним потоком. З’явилася вона порівняно недавно, коли у вжиток увійшло поняття “мережевої втоми” (“network fatigue”), одним з елементів якої вважається необхідність реєструватись на та відвідувати купу сайтів для того, щоб відстежувати, що роблять або чим цікавляться ваші “друзі” (в лапках, бо мається на увазі в мережевому сенсі) на різних сайтах та мережах. Тобто поясню на прикладі: ваш друг публікує фотки за допомогою Google Picasa, розшарює новини через Google Reader, пише щось в персональний блог, користується мікроблоггінгом і т.д., і т.п. Для того, щоб бути в курсі останніх змін вам треба або періодично заходити на всі ці сайти аби перевірити чи не з’явилось що новеньке (те ще збочення, погодьтесь), або підписатись на відповідну RSS (благо, всі сучасні сайти дозволяють це зробити). Фактично більшість соціальних агрегаторів типу Plaxo Pulse, Iminta та інших лише це і роблять — просто збирають інформацію докупи. Хоч і не завжди все через RSS — часто через API відповідних сервісів, які надають більше можливостей, завдяки чому ці сервіси все ж більш гнучкі й потужні, аніж просто купа RSS. Та все одно це занадто примітивно і… несоціально ) Якось по-дурному виходить: служба агрегації соціальних сайтів сама не є такою. Тому я цього разу відійду від попередньої практики опису декількох конкуруючих ресурсів і зупинюсь на тому, який вважаю безсумнівним лідером в цій сфері, який залишив інших далеко позаду. Мова піде про FriendFeed — стартап, який був розроблений не ким-небудь, а колишніми співробітниками компанії Google, що займали там далеко не останні позиції.

Отож, як писалось вище, основна робота ФрендФіду збирати докупи вашу активність в Мережі. Там є певний набір сервісів, що підтримуються на рівні API, а все інше можна при бажанні додати як підписку типу “Блог” (насправді це не обов’язкоко має бути блог – це скоріше звичайний RSS-агрегатор), вказавши відповідну RSS-стрічку. Таким чином ви реєструєте свою активність з різних сайтів у ФФ, а інші користувачі, кому цікава ваша персона, в свою чергу можуть підписатися на стрічку з нею. Величезна кількість підтримуваних сервісів (див. скріншот) вже зараз вирізняє його з-поміж конкурентів, але не лише цим він цікавий.

По-перше, там є можливість коментувати цю активність (буває такі розгортаються суперечки, що блоги відпочивають ) ) та додавати в “Улюблене”. І коментарі там — це не просто данина моді, а дуже зручна річ, коли вам хочеться прокоментувати активність на якомусь сервісі, де ви не зареєстровані. Для мейнстрімових речей є можливість “зворотного зв’язку”. Наприклад, коментарі до дописів в Twitter’і можна відправляти теж як твіти-відповіді (звісно, для цього вже треба бути зареєстрованим на відповідному сайті, але принаймні заходити на нього не треба та й виглядає обговорення зручніше). Щодо додавання у Favorites, то тут теж прикольно зроблено: з транзитивністю операції. Тобто, наприклад, користувач A читає користувача B, а B в свою чергу — C, але A нічого не знає про C, та коли користувач B додає в “Улюблене” щось зі стрічки C, то це попадає і в загальний потік користувача A, що останньому дуже і дуже зручно, бо в “Улюблене” зазвичай додають дійсно цікаві і варті уваги речі.

По-друге, можна відслідковувати активність людей не зареєстрованих на FriendFeed’і. Для цього є механізм “уявних друзів” (imaginary friend), коли ви додаєте чиюсь активність до ФФ по аналогії зі своєю власною, але використовуючи його логін чи то ідентифікатор при додаванні контенту, але ця активність не відмічається як “ваша”.

По-третє, зручний пошук. Здавалося б така дрібниця, але деякі агрегатори і цього не мають. До речі, я часто використовую FF для пошуку по прошарених дописах в Google Reader, бо він зберігає shared та starred записи лише впродовж одного місяця.

По-четверте, є тут така штука як “кімнати” (це одне останніх же нововведень), тобто своєрідні тематичні стрічки, в певному сенсі аналоги спільнот.

По-п’яте, в стрічка вашої активності може наповнюватись не лише автоматично із соціальних мереж, або RSS. Можна і просто залишити повідомлення, посилання на зовнішній ресурс чи картинки вручну — потрібно лише перетягти на панель відповідну “кнопку”.

Ну і ще багато всього. Його розробники подумали про багато приємних дрібниць. Припустимо, якщо ви довго не мали доступу до Інтернету, а “друзів” у вас багато, то у FF є спеціальний режим перегляду “найцікавіше за день/тиждень/місяць”, коли не потрібно буде перечитувати по декілька сторінок інформації, далеко не вся з якої може бути вам цікава, а так можна вже одразу відфільтрувати. Звісно, як і у кожного поважного стартапу у нього є API, завдяки чому було розроблено масу додатків. В тому числі з того чим я активно користуюсь: AIR-клієнт Alert Thingy (з підтримкою публікації не лише у FriendFeed, а також в Twitter та Flickr) та плагін-віджет для WordPress.

Мну особисто завдячує ФрендФіду як одному з джерел цікавої інформації за рахунок його системи обміну цікавинками, а з іншого – економією часу на відвідуванні інших сайтів (фактично останнім часом ранковий перегляд новин звівся до перегляду FF-стрічки, пари форумів та інколи Google Reader; останній рідко, бо досить багато часу витрачається). До речі, цікаво що активно викорситовувати я його став лише через кілька місяців після реєстрації. Тоді навіть знаючи про нього багато з того, що написано вище я не розумів навіщо його потрібно. А зараз це один з основних сайтів на які я заходжу. Отаке.

Мобілізуємо блог

No Gravatar

Мобільний сайт під управлянням MoFuse. Попередній перегляд сторінки на емуляторі.Ні, не в армію ми його будемо мобілізувати, а всього-на-всього зробимо придатним для відображення на маленьких екранах мобільних телефонів за допомогою одного цікавого стартапу під назвою MoFuse. Про потужність і надійність сервісу говорить той факт, що його використовують такі не останні в Інтернеті сайти як ReadWriteWeb, ReadBurner, Mashable та багато інших. Завдяки ньому можна зробити гарну мобільну версію вашого блогу всього за кілька хвилин, що я зараз і постараюсь більш-менш детально описати. Тож запускайте секундомір і починемо.

Реєстрація

Звісно, без неї нікуди. Зробити це можна прямо з головної сторінки сайту. І я б не згадав про неї, якби не одне але: звертайте увагу на коректне заповнення поля Login (ним виступає e-mail адреса)! Справа в тому, що MoFuse не перевіряє її і тому там випадково можна ввести неправильну інформацію, що я вже і встиг зробити вранці, а потім ввечері довго не міг зайти — довелося порпатися в кеші Опери та шукати щось таке, що могло б наштовхнути на правильну адресу. Благо, таки знайшов — виявилось, що я пропустив літеру “L” при написанні домену gmail.com ) Так що будьте уважними.

Запускаємо мобільний сайт

Увійшовши до MoFuse в панелі керування вибираємо “Launch a mobile site”. Там вам необхідно буде заповнити декілька полів типу назви сайту, вибрати його майбутню адресу (у вигляді <ваша назва>.mofuse.mobi), а також вказати RSS-джерело для наповнення сайту. Їх може бути декілька, при створенні вказується основне, а можна взагалі пропустити цей пункт поставивши відповідну галочку — це якщо ви збираєтесь зробити статичний сайт, або плануєте додати джерела пізніше. Але так як ми домовились мобілізовувати блог, то RSS нам прописати просто необхідно. Власники standalone-блогів, думаю, знають адреси своїх RSS-стрічок. Користувачі LiveJournal мають прописати туди щось типу: “http://<нікнейм>.livejournal.com/data/rss“, а користувачі Blogger відповідно: “http://<нікнейм>.blogspot.com/feeds/posts/default“.

Професійним блоггерам варто звернути увагу на галочку “You’ve read and agree to our Revenue Sharing Policy”. Мова тут йде про те, що у сайту є фіча монетизації мобільного сайту шляхом додавання туди реклами Google AdSence або AdMob, але прибуток від реклами ділитиметься між вами та MoFuse 50/50.

Ну і все. Натискаєте “Launch Your Mobile Site” і вуа-ля: ви маєте свій блог в мобільному Інтернеті, доступним за адресою, яку вказали в полі “Site ID (URL)”. Якщо ви перейдете по тій лінці в звичайному браузері, то побачите емулятор вікна звичайного мобільного телефону, або Apple iPhone, в якому можна оцінити як виглядатиме ваш сайт на мобільному телефоні.

Прикрашання та контент

Але залишати сайт в такому вигляді нецікаво, адже MoFuse має ще багато цікавих можливостей гнучкого налаштування. Наприклад, власники свого доменного імені можуть зробити мобільний сайт його піддоменом (є неформальна практика робити мобільний домен у вигляді m.>назва основгого сайту<, тобто щось типу m.graywolf.org.ua). Також можна налаштувати кольорову гаму сайту та завантажити власний логотип.

Далі можна додати якийсь текст на стартовій сторінці сайту, додати нові джерела для RSS, статичні сторінки, зовнішні посилання та віджет для коментарів, але з цим ви вже можете поекспериментувати самостійно ;)

Щодо професійних речей, то як я вже згадував раніше, в MoFuse є вбудована можливість монетизації мобільних сайтів. Плюс до того є простенька статистика відвідувань принаймні із referer’ами (вказанням місць, звідки прийшли на ваш сайт).

Інтеграція та просування

Але і це ще не все. Погодьтесь, потенційним користувачам не зручно пам’ятати адреси вашого і мобільного блогу, і повноформатного. Для того, щоб уникнути цього можна скористатись пунктом “Automatic redirect”. Там знаходиться шматок PHP-коду, який потрібно вставити в код вашого сайту і який здійснюватиме перенаправлення на мобільну версію, якщо ви заходитимете з мобільного телефону. На жаль цією фічею зможуть скористатись лише власники standalone-блогів. Наприклад, користувачі WordPress можуть вставити цей код на початку файлу теми, що відповідає за заголовок. Тим же хто користується блогхостингами типу Blogger та LiveJournal можна скористатись пунктами “Mobi Badge” та “QR Code”. В першому ви можете вибрати симпатичну картинку з посиланням на ваш мобільний блог та вставити її код потім в профілі чи ще де. Другий генерує картинку з QR-кодом для швидкого зчитування лінки в мобільним телефоном (якщо ви досі не знаєте, що таке QR-коди, то гарний лікбез є тут).

Післямова

Ну от і все. Просто, правда ж? Насправді зараз здається, що нікому зараз мобільні сайти не потрібні, але, ІМХО, варто призвичаїтись до світових тенденцій якомога раніше. В багатьох передових країнах мобільний Інтернет майже не поступається по популярності, а в деяких (наприклад, в Японії) навіть перевищує “стаціонарний”. Та й на Заході з появою iPhone‘ів та в очікуванні виходу пристроїв з Google Android на борту, йде справжній бум мобільного Інтернету і, впевнений, що не так вже багато часу займе поки ці хвилі дійдуть і до нас.