Захотілося мені нещодавно додати свою RSS-ку з блогу у Feedburner для статистики. Здавалося б: немає нічого простиіше, адже для цього у Вордпреса є навіть спеціальний плагін. Та насправді не все йде по маслу, якщо ви використовуєте фільтрацію по тегам чи категоріям (tag/category filtering), а плагін редіректить будь-який фід: повний він чи фільтрований на повний фід у Фідбьорнері. Ясно було, що потрібно якось їх розмежовувати, наприклад, за допомогою файлу .htaccess. Покопавшись трохи в інеті знайшов-таки симпатичне рішення:

<br /> RewriteCond %{THE_REQUEST} ^[A-Z]{3,9}\ /(feed|wp-atom|wp-feed|wp-rss|wp-rdf)(.+)\ HTTP/ [NC,OR]<br /> RewriteCond %{QUERY_STRING} ^feed [NC]<br /> RewriteCond %{HTTP_USER_AGENT} !^(FeedBurner|FeedValidator) [NC]<br /> RewriteRule .* http://feeds.feedburner.com/адреса_фіду_на_feedburner [R=307,L]<br />

P.S. До речі, зверніть увагу на рядок з фільрацією по User-Agent. Його не варто видаляти – пересвідчився на власному досвіді – я першим ділом його “прооптимізував”. Але без нього Feedburner при опитванні фіду з вашого сайту редіректиться сам на себе, а не читає оригінал і виходить, звісно, дурня.

Ще на минулому тижні сталася в мене невеличка як мені тоді здалося халепа… Збирався, значить, я на роботу, а ноут я зазвичай не виключаю, а hibernate’чу, бо мені лінька чекати поки він завантажиться… Ну от вимкнув я його, витягнув USB-шнурки від двох своїх зовнішніх HDD, поклав ноута в рюкзак і почалапав на роботу. Там часу діставати його не було, тож він так і пролежав у мене в сумці цілий день. Коли ж приперся знову додому, то спочатку знову підключив HDD і потім включив ноута ще не знаючи, що я тільки-но підписав смертельний вирок купі файлів. А справа в чому… Коли комп хібернейтиться, то він робить паузу в роботі і скидає поточний вміст оперативної пам’яті на жорсткий диск. Коли ж “прокидається”, то відновлює стан ОП та починає роботу з того місця, на якому спинився. І от тут-то і закралася фігня. Зазвичай я стараюсь робити для зовнішніх вінтів “Безопасное извлечение” перед тим як хібернейтити, але нерідко, коли дуже поспішаю, забуваю. Потім, коли вмикаю його на роботі, він одразу матюкається, що не може щось там своє службове записати на неіснуючий вже диск і заспокоюєтсья. Ну так от, коли я повернувся, то звсунув USB-роз’єми від вінтів навхрест (взагалі я втикав їх завжди куди прийдеться не дивлячись який вінт в який USB-порт я підключаю) і вийло так, що вінди вирішили, що все так і треба і спробували віддати команди вінтам на запис, але оскільки структура файлів та каталогів там відрізняється, то це зіпсувало інформацію у таблиці файлів NTFS. В результаті чого дисковий розділ на одному з HDD геть перестав розпізнаватись, а на другому HDD з першого розділу зникла вся інформація. Для другого я запусти віндовий scandisk (хоч і чуяло моє серце, що роблю я дурницю), для друого це не допомагало, бо його ФС взагалі не роспізнавалась як NTFS, тому довелось терміново в неті шукати софт для відновлення. Поки укав софт, scandisk типу як відновив один з розділів (на ньому, до речі зберігались фотки). Поверхово оглянувши результати його роботи я заспокоївся, бо ніби все повернулось, хоч і внутрішній голос підказував, що кількість папок з фотографіями значно зменшилась. Я забив на той внутрішній голос, бо проблема з повністю мертвим розділом здавалась більш нагальною. Не вдаючись в детеалі скажу, що інфу завдяки R-Studio вдалося відновити. Але повернемося до диску з фотками… Я ж думав, що все ОК і вже встигнув скинути туди купу нових фоток зроблених за вихідні, аж тут мені знадобились минулорічні фотки зі Львова. Кинувся шукати – на вінту нема, в минулорічних бекапах на DVD теж нема і тут до мене доходить, що scandisk мені зробив ведмежу послугу. Запсускаю R-Studio знову… Виявилось, що він мені не відновив як мінімум половину з фоток, що були. Р-Студіо відновило папки, але дані в багатьох з них вже були пошматовані В одих папках пошкоджені були 2-3 файли, в інших – десятки Так що мораль цієї басні: будьте обережними із зовнішними вінтами в ноутах…

Я не знаю як можна узагальнено назвати служби, про які піде мова далі, а тому довелось фактично придумати термін з голови, тому за його адекватність не відповідаю. Об’єднує ці служби можливість публікації різноманітного медіа (правда, не лише) контенту: відео, аудіо, документів, тощо. Звісно, далеко не всім поджібні сервіси будуть до смаку, адже завантаження тих само аудіо, відео та фото можливе в кожній поважній універсальній соціальній мережі типу Facebook чи ВКонтакте. Але я все ж являюсь прихильником спеціалізованих сайтів.

Відео хостинг

Почну, мабуть, з найбільш затребуваного та відомого широкому загалу користувачів типу контенту – відео.

YouTube. Складно знайти інтернетичика, який не знає що таке “Ютюб”. Впевнений, для багатьох він навіть став певним синонімом відео в інтернеті. На “Ютюбі” можна викладати відео у форматах .WMV, .AVI, .MOV та .MPG. Після завантаження воно автоматично коніертуєтсья сервером у формат FLV (FLash Video). Плюсом цього формату є те, що для програвання вам потрібен лише встановлений флеш-плеєр, а також те, що сконвертоване у FLV відео має невеликий розмір (зручно для людей з необмеженим, але вузьким каналом, а також для тих, хто досі платить за трафік). Хостинг також накладає обмеження на розмір завантажуваних файлів: об’єм не більше за 1 ГБ, довжина не більше 10 хвилин. З мінусів можна назвати вельми посередню якість результуючих відеофайлів (хоча останнім часом Google, який є власником YouTube, ввів у користування нову фічу, яка дозволяє переглядати відео в кращій якості, якщо така наявна). Успіх Ютюбу надихнув багатьох людей на створення його клонів. Типовим прикладлм є, наприклад, російскьий RuTube. Крім того, YouTube нещодавно став не просто хостингом, а цілою відеохостинговою платформою, тобто ви можете створбвати свої власні аналогічні сайти використовуючи потужність YouTube.

megavideo.com. Найбільший прямий конкурент “труби”, але в той же час, на жаль, не дуже популярний. Чим саме він кращий можна дізнатись з цього відео, а для тих, кому ліньки дивитись, чи не знає англійського я зупинюсь на найцікавших моментах: більш якісне відео, відсутність обмеження на довжину ролику (хоча є оббмеження на розмір: 500 MB для безкоштовного та 5 GB для платного рахунку), доступність до завантаження оригіналу відео (лише для платних аккаунтів ), локалізація інтерфесу багатьма мовами та можливість докачки при аплоаді відео (за допомогою спеціального софту).
З очевидних мінусів – менша поширеність (менше шансів знайти щсоь цікаве) та досить нав’язлива реклама: справа в тому, що вона поміщається прямо у вікно програвача і в ньому ж по центру знаходиться кнопка “Play”. Так от якщо нажати на цій кнопці у вікні відео, то відкривається реклама. Тому потрібно користуватись лише кнопкою “Play” в лівому нижньому кутку панелі програвача.

veoh.com. Якщо ж навіть якість megavideo вас не влаштовує, то варто звернути погляд на сервіс veoh. Він пропонує потокове відео не лише у форматі FLV, а також у DivX, Quick Time та WMV, але для цього вже одним флеш-плеєром не обійтися і потрібно буде дозавантажувати інші програвачі. Ну і, звісно, трафік воно жере теж непогано, але якщо у вас є можливість дивтись відео звідси, то рекомендую veoh набільше з усього. На відміну від Труби він заточений більше на професійне відео – різноманітного виду шоу: серіали, аніме, телепередачі, тощо… із-за чого його називають навіть службою Інтернет-телебачення. Але, звісно, ніхто не забороняє вам викладати там і любительське відео. Більше того, власникам HDTV-камер взагалі несолідно було б викладати своє відео на чомусь гіршому, аніж veoh.
Ну і нарешті ще один цікавий момент: “Вео” б’є “Ютюб” не лише по якості Відео, але і по сумарному часу, який проводять користувачі на сайті: в березні сумарно було прглянуто 46 мільйноів годин відео, що в два рази більше аналогічного показника у найвідвідуванішого сайту.

video.google.com. Після придбання Гуглом Ютюба цей сайт фактично перетворився більше в пошуковик відео, аніж хостинг (хоча можливість завантажувати файли там досі присутня), але тим не менш я вирішив згадати його тут – пошук в будь-якому випадку може знадобитись, оскільки він шкає по багатьох сайтах, в тому числі і не згаданих тут.

Аудіо хостинг

muxtape.com. Я дізнався про цей сервіс лише нещодавно. Він до чортиків зручний. У нього до непристойного простий дизайн: ваша сторінка представляє собою просто список пісень (наприклад, моя), клацнувши на котру можна прослухати її, а основна сторіка має три основних посилання: завантажити пісню, редагувати списиок пісень (по дефолту воно береться з тегів, але його можна виправити) та налаштування. Але найголовніше – слухати можна без реєстрації. З мінусів – кількість завантажуваних композицій обмежена 12-ма і крім того завантажувати можна лише mp3 розміром не більше 10 MB.

imeem.com. Занести цей сайт до списку музичних хостингів було з мого боку дещо неправильно, але вперше я познайомився з ним саме в музичному сенсі, коли качав один трек, який ніде не міг знайти. По-перше, цей сервіс все ж варто було згадати, коли я писав про соціальні мережі, але тоді я про нього ще не знав. По-друге, це не лише аудіо, а і відео- та фотохостинг. Найвизначніша його риса – це у ньому все крутиться навколо плейлистів. Тобто не окремих файлів, а їх наборів. Це може бути і альбом якогось гурту, і просто список улюблених пісень (це якщо говорити про його аудіоскладову, але плейлисти можна скаладати і до інших видів контенту, що підтримуютсья сервісом). Основний мінус – це те, що незареєстрованим користувачам для прослуховування доступні лише 30-секундні семпли, для того, щоб прослухати поністю – треба вже реєструватись. Щоправда для деякиз речей, зазвичай концертних записів, повна версія доступна без реєстрації. Обмеження на завантаження не дивився.

Фотохостинг

flickr.com. Мова про Флікр як соцмережу вже йшла в одному з моїх попрередніх дописів, але не згадати ще раз цей сервіс (один з моїх найулюбленіших) я не можу. До речі, нещодавно Флікр до всього того став ще й хостером відео.

Щодо інших, то, на жаль, тут я поки лише їх перерахувати найвідоміші з невеличкими коментарями, оскільки перевірити всі в мене наразі бракує часу.
photobucket.com та webshots.com разом з Флікром утворюють трійку найпопулярніших фотосервісів. Причому якщо Фотобакет мені чомусь не дуже подобається (по-перше, дизайном, а по-друге, там навіть не стільки фото-хостинг, скільки хостинг картинок), то Вебшотс справив вельми приємні враження (і обмеження на завантаження: 1000 фоток одразу і +100 фото кожен місяць після реєстрації).

Ну і, звісно, не можна не згадати про Google Picasa. Щодо зручності користування, то Пікаса тут поза конкуренцією. Качаєте собі однойменний клієнт-менеджер картинок, розбиваєте все у себе на компу на альбоми, тощо, а потім пофотоково чи цілими альбомами ллєте на Пікасу у вебі. В результаті без зайвих рухів отримуєте фотоальбом в мережі. ще один плюс – я не чув про які б то не було обмеження на розміри та кількість картинок, а це вельми суттєва перевага порівняно з тим же Флікром, наприклад.

Хостинг PDF-документів

Тут не хочеться повторюватись, адже все вже описано до мене: і навіщо воно треба (впевнений, це найперше питання для багатьох), і які сайти пропонують подібний сервіс. Так що раджу прочитати відповідний допис Мінус-одного про “Issuu, Scribd і Share”.