Tag Archives: Інструменти

Побудова “скриньок з вусами” львівських квартир що здаються на сьогодні

Я ще минулого року помітив що в питаннях про Python на StackOverflow обговорюють якісь панди. Це, як виявилось обгортка навколо matplotlib, numpy і подібних гарних речей. А ще, лазячи по своїх документах в Google знайшов скачану вже позаминулого року стіну групи пошуку нерухомості вконтакті. І так співпало що я і мій колега-аналітик зараз шукаємо квартиру у Львові. Я йому показав цей файл, і він загорівся бажанням проаналізувати ще якийсь сайт оголошень.

При всій повазі до lun.ua, але тут я прорекламую dom.ria.com. Передовсім, там є українська версія. А ще, можливість скачати результати пошуку як електронну таблицю, хоч і в xls форматі, і лише одну сторінку.

В python читати xls вміє бібліотека xlrd, тому треба доставити ще й її. Pandas взагалі має багато необов’язкових залежностей:

sudo pip3.5 install jupyter pandas xlrd matplotlib
jupyter notebook # дуже модний графічний інтерпретатор

Якщо все поставити як вище і запустити “jupyter”, то можна робити обчислення в отакому документі: https://github.com/bunyk/mypandas/blob/master/dom.ria/dom.ria.ipynb

І можна побудувати графік скринька з вусами:


От, недаремно я деякі лекції з АнДану все таки не проспав! Хоча, який висновок робити з цього графіка – не знаю. Знаю лише що половина квартир потрапляють всередину прямокутника.

А ось гістограми по цінах для однокімнатних і двокімнатних:

Однокімнатні

Однокімнатні

Двокімнатні

Двокімнатні

Який з цих гістограм робити висновок окрім того що квартир дешевших за 2000 грн (окрім викидів) не буває (а я зараз живу за 700 грн/міс, хоча це пів квартири) – теж не знаю. Може ви самі якийсь зробите. І так, до речі, я шукаю одно чи двокімнатну квартиру десь в другому або третьому квартилі цін в районі вулиці Липинського.


Filed under: Інструменти, Кодерство, Павутина Tagged: графіка, математика, Python

Встановлення Python 3.5 з джерельного коду, встановлення Django

Ок, продовжу спроби підготуватись до DjangoGirls так, щоб там ми вчили найпередовіші технології. :)

Такі експерименти краще робити у захищеному середовищі, тому бажано щоб у вас були VirtualBox та Vagrant:

sudo apt-get install virtualbox vagrant

Поки вони ставляться, раджу коротко ознайомитись як користуватись тим Vagrant-ом.

В директорії з кодом створюємо такий файл:

# -*- mode: ruby -*-
# vi: set ft=ruby :

VAGRANTFILE_API_VERSION = "2"

Vagrant.configure(VAGRANTFILE_API_VERSION) do |config|
  config.vm.box = "ubuntu/trusty64"
  config.vm.network "forwarded_port", guest: 8000, host: 8000
end

Це поки що він такий. Пізніше поміняю, і вся інсталяція має більш автоматизуватись. Тепер команда vagrant up дозволяє підняти чисте середовище. vagrant ssh – зайти в його термінал.

Ми хочемо Python 3.5, а його інакше як з сорсів не отримаєш, тому качаємо з сайту: https://www.python.org/downloads/

sudo apt-get update
sudo apt-get install build-essential libsqlite3-dev sqlite3 bzip2 libbz2-dev
sudo apt-get install libreadline-dev libncurses5-dev tk-dev libssl-dev
wget -c https://www.python.org/ftp/python/3.5.0/Python-3.5.0.tar.xz
tar xJf Python-3.5.0.tar.xz
cd Python-3.5.0
./configure
make
sudo make install

Тепер нарешті можна створювати віртуальне середовище (всередині віртуальної машини, ага), і ставити Django:

mkdir djangogirls
cd djangogirls
python3.5 -m venv myenv
source myenv/bin/activate
pip install django

Та-дааммм!!!

Successfully installed django-1.9

Не знав що вже є Django 1.9. Хоча, звісно що не знав, його вчора випустили. Кажуть там змінили дизайн адмінки. Давайте швиденько подивимось:

django-admin startproject mysite .
python manage.py migrate
python manage.py createsuperuser
python manage.py runserver
Адмінка як адмінка.

Адмінка як адмінка.


Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux, Python

PostgreSQL & PostGIS “Hello world”

Інсталяція:

sudo apt-get install -y postgresql postgresql-contrib postgis

Після чого від імені користувача postgres (це суперкористувач для postgres), створюємо користувача gisuser та базу для нього, яку наприклад назвемо gis:

sudo -u postgres createuser gisuser
sudo -u postgres createdb --encoding=UTF-8 --owner=gisuser gis
# і створимо пароль для користувача:
sudo -u postgres psql -d gis -c "ALTER USER gisuser WITH PASSWORD 'password';"

# і увімкнути розширення postgis:
sudo -u postgres psql -d gis -c "CREATE EXTENSION postgis;"
sudo -u postgres psql -d gis -c "CREATE EXTENSION postgis_topology;"
CREATE EXTENSION

Тепер ми можемо з’єднуватись з нашою базою за допомогою клієнта, вказавши базу і користувача:

psql -d gis -U gisuser

У випадку отримання помилки:

psql: FATAL:  Peer authentication failed for user

Треба відредагувати файл sudo vim /etc/postgresql/9.4/main/pg_hba.conf, чи який там буде для вашої версії, і зробити таку заміну десь ближче до кінця:

- local   all             all                                     peer
+ local   all             all                                     md5

Тоді можна буде логінитись (дивно, але в мене навіть пароль не питає), і виконувати запити:

select postgis_full_version();
-- В мене дає щось схоже на:
-- POSTGIS="2.1.5 r13152" GEOS="3.4.2-CAPI-1.8.2 r3921"
-- PROJ="Rel. 4.8.0, 6 March 2012" GDAL="GDAL 1.11.2, released 2015/02/10"
-- LIBXML="2.9.2" LIBJSON="UNKNOWN" RASTER

Можна ще поставити гарний GUI-клієнт:

sudo apt-get install -y pgadmin3

Гаразд, давайте тепер створимо табличку з містами:

CREATE TABLE cities ( 
    id SERIAL PRIMARY KEY,
    name VARCHAR(100),
    location GEOGRAPHY(POINT,4326)
);

4326 це ідентифікатор системи координат (SRID, Spatial Reference system ID) і означає що ми використовуватимемо систему координат WGS 84. Здається це популярна система координат.

Тепер заповнимо таблицю якимись даними:

INSERT INTO cities (name, location) VALUES
 ('Львів', ST_GeographyFromText('SRID=4326;POINT(49.83 24.014167)') ),
 ('Київ', ST_GeographyFromText('SRID=4326;POINT(50.45 30.523611)') ),
 ('Івано-Франківськ', ST_GeographyFromText('SRID=4326;POINT(48.922778 24.710556)') )
;

І спробуємо зробити якийсь запит, наприклад скільки метрів від Львова до Києва:

select ST_Distance(
    (select location from cities where name='Львів'),
    (select location from cities where name='Київ')
);

І цей запит дає мені 723904.293225235, що приблизно 723 км, в той час як до Києва по прямій менш ніж 500 км. Я вибрав неправильну проекцію, або переписав з вікіпедії неправильні координати, або передав функції якісь неправильні параметри. :(

Але на сьогодні напевне просто піду спати. До речі, може ви підкажете в чому помилка?

Посилання


Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux

Шпаргалка по Docker

Docker в порівнянні з гіпервізором другого типу.

Docker в порівнянні з гіпервізором другого типу.

Докер – штука для керування лінукс-контейнерами. А Лінукс-контейнери – це особливий вид гіпервізора, який дозволяє створювати на лінуксі віртуальні лінукси. Це мінус що тільки лінукси, але плюс що ядро операційної системи для кожного контейнера спільне, тому ці контейнери набагато легші в порівнянні з повноцінними віртуальними машинами.

Віртуальні машини корисні для ізоляції середовища. Наприклад середовища розробки. Хоча цим може займатись і Vagrant. А ще Vagrant може керувати не тільки машинами на VirtualBox, а й контейнерами Docker. Коли що використувати – здається справа особистих вподобань. Хоча мені кажуть що так як контейнери більш легковісні, тут інша філософія роботи, наприклад “кожному процесу свій контейнер”. Ось цікаве обговорення питання що коли варто використовувати, в якому беруть участь автор Vagrant та автор Docker.

Але краще раз попробувати ніж сто разів прочитати:

Інсталяція

На Linux найпростіше, хоч і не безпечно:

wget -qO- https://get.docker.com/ | sh

Запуск контейнера

bunyk@ubuntu:~$ docker run docker/whalesay cowsay boo 
Post http:///var/run/docker.sock/v1.19/containers/create: dial unix 
/var/run/docker.sock: no such file or directory.
Are you trying to connect to a TLS-enabled daemon without TLS?

Якщо бачите таку помилку – значить або докер ще не запущений:

bunyk@ubuntu:~$ sudo service docker start

Або ваш користувач не знаходиться в групі докера:

sudo usermod -aG docker bunyk

Різні інші дії

# скачати образ (щоб він не качався коли ми будемо робити йому run)
docker pull

# список всіх скачаних образів
docker images

# всі запущені контейнери
docker ps

# всі (не лише запущені) контейнери
docker ps -a

# показати лише ідентифікатори контейнерів
docker ps -q

 # видалити всі контейнери
docker rm $(docker ps -aq)

# останній запущений контейнер
docker ps -l

# видалити контейнер
docker rm

# видалити образ
docker rmi

# запустити інтерактивну програму в контейнері
docker run -t -i debian /bin/bash

# запустити демона в контейнері
docker run -d debian /bin/sh -c "while true; do echo hello world; sleep 1; done"

# запустити контейнер так, що директорію хоста /host/dir буде змонтовано як /container/dir
docker run -v /host/dir:/container/dir debian

# слідкувати за логами демона в контейнері
docker logs -f ecstatic_lovelace

# збудувати образ з Dockerfile поточної директорії
docker build -t ouruser/ourrepo .

Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux

Шпаргалка по Docker

Docker в порівнянні з гіпервізором другого типу.

Docker в порівнянні з гіпервізором другого типу.

Докер – штука для керування лінукс-контейнерами. А Лінукс-контейнери – це особливий вид гіпервізора, який дозволяє створювати на лінуксі віртуальні лінукси. Це мінус що тільки лінукси, але плюс що ядро операційної системи для кожного контейнера спільне, тому ці контейнери набагато легші в порівнянні з повноцінними віртуальними машинами.

Віртуальні машини корисні для ізоляції середовища. Наприклад середовища розробки. Хоча цим може займатись і Vagrant. А ще Vagrant може керувати не тільки машинами на VirtualBox, а й контейнерами Docker. Коли що використувати – здається справа особистих вподобань. Хоча мені кажуть що так як контейнери більш легковісні, тут інша філософія роботи, наприклад “кожному процесу свій контейнер”. Ось цікаве обговорення питання що коли варто використовувати, в якому беруть участь автор Vagrant та автор Docker.

Але краще раз попробувати ніж сто разів прочитати:

Інсталяція

На Linux найпростіше, хоч і не безпечно:

wget -qO- https://get.docker.com/ | sh

Запуск контейнера

bunyk@ubuntu:~$ docker run docker/whalesay cowsay boo 
Post http:///var/run/docker.sock/v1.19/containers/create: dial unix 
/var/run/docker.sock: no such file or directory.
Are you trying to connect to a TLS-enabled daemon without TLS?

Якщо бачите таку помилку – значить або докер ще не запущений:

bunyk@ubuntu:~$ sudo service docker start

Або ваш користувач не знаходиться в групі докера:

sudo usermod -aG docker bunyk

Різні інші дії

# скачати образ (щоб він не качався коли ми будемо робити йому run)
docker pull

# список всіх скачаних образів
docker images

# всі запущені контейнери
docker ps

# всі (не лише запущені) контейнери
docker ps -a

# показати лише ідентифікатори контейнерів
docker ps -q

 # видалити всі контейнери
docker rm $(docker ps -aq)

# останній запущений контейнер
docker ps -l

# видалити контейнер
docker rm

# видалити образ
docker rmi

# запустити інтерактивну програму в контейнері
docker run -t -i debian /bin/bash

# запустити демона в контейнері
docker run -d debian /bin/sh -c "while true; do echo hello world; sleep 1; done"

# запустити контейнер так, що директорію хоста /host/dir буде змонтовано як /container/dir
docker run -v /host/dir:/container/dir debian

# слідкувати за логами демона в контейнері
docker logs -f ecstatic_lovelace

# збудувати образ з Dockerfile поточної директорії
docker build -t ouruser/ourrepo .

Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux

vagrant up!

Vagrant – це як висловився dmytrish – CLI до VirtualBox. (А також для інших систем віртуалізації. Перекладається слово як бродяга, і далі ви зрозумієте чому. Для чого там інтерфейс командного рядка? Ну, щоб швидше створювати і перемикатись між віртуальними машинами, а вони сьогодні ой як потрібні.)

Для чого? Ну, для початку – щоб ізолювати середовище розробки. Бо, коли я пишу на своїй машині команду python, мені пропонують наступний вибір:

python                python3.3
python2               python3.3-config
python2.7             python3.3m
python2.7-config      python3.3m-config
python2.7-dbg         python3.4
python2.7-dbg-config  python3.4-config
python2-config        python3.4m
python2-dbg           python3.4m-config
python2-dbg-config    python3-config
python3               python3mu
python3.2             python-config
python3.2-config      python-dbg
python3.2mu           python-dbg-config
python3.2mu-config

Трохи забагато, чи не так? А от якби я пробував кожен наступний python у своїй віртуалці – все було б набагато акуратніше.

Чи наприклад інший приклад. Я хочу тестувати взаємодію бота з медіавікі. Для цього мені бажано її мати (не тестувати ж на живій, а раптом помилку зроблю?), а їй потрібен LAMP-стек, тобто апач або nginx, php, mysql. І це потрібно мені не завжди, а лише поки я ганяю тести до медіавікі. Було б класно тримати для цього окрему віртуальну машину, щоб можна було її вмикати і вимикати при потребі. Отож, давайте розберемось як Vagrant в такому випадку може допомогти.

Інсталятор можна скачати зі сторінки http://www.vagrantup.com/downloads, або встановити за допомогою пакетного менеджера:

sudo apt-get install vagrant

Далі команда

vagrant init hashicorp/precise32

Створює в поточній директорії файл з назвою “Vagrant” що містить конфігурацію для запуску віртуальної машини на основі образу 32-х розрядної Ubuntu 12.04.

vagrant up

Запускає віртуальну машину описану в даному файлі.

vagrant ssh

Входить в запущену віртуальну машину.

За замовчуванням Vagrant робить директорію вашого проекту, доступною віртуальній машині за адресою /vagrant. Тому обережно з rm -rf / бо це потре і ваш проект. А окрім цього можете робити з віртуальною машиною що завгодно. Також зручно мати проект і всередині віртуальної машини і на хості, бо можна одночасно редагувати в зручному редакторі з хоста, і деплоїти з віртуалки.

О, щодо розгортання. Ми можемо зайти по SSH і поставити апач, але тоді це доведеться робити всім хто використовуватиме Vagrant з вашим проектом. Замість цього можна скористатись автоматичним деплойментом.

Інструкція пише що Apache ставиться отаким скриптом:

#!/usr/bin/env bash

apt-get update
apt-get install -y apache2
if ! [ -L /var/www ]; then
  rm -rf /var/www
  ln -fs /vagrant /var/www
fi

А також директорія яку він хостить перенаправляється на директорію з нашим проектом.

Його можна зберегти в директорії проекту як bootstrap.sh і відредагувати файл Vagrant так, щоб він запускав цей файл при старті машини, якщо цього не було зроблено ним раніше. Тепер наш Vagrant-файл повинен виглядати приблизно так:

Vagrant.configure("2") do |config|
  config.vm.box = "hashicorp/precise32"
  config.vm.provision :shell, path: "bootstrap.sh"
end

Якщо машина вже була запущена, їй можна скомандувати перезапуститись і виконати файл провізіонування:

vagrant reload --provision

Якщо ви отримуєте помилку:

/home/bunyk/post2peer/Vagrantfile:6: syntax error, unexpected ':', expecting kEND
  config.vm.provision :shell, path: "bootstrap.sh"

То значить у вас стара версія Ruby, оновіться.

Як побачити що Apache працює? Браузером звісно, але для цього треба відкрити на віртуалці порт для HTTP. Додаємо до конфігурації такий рядок:

  config.vm.network :forwarded_port, host: 4567, guest: 80

Він каже зробити порт 80 віртуалки доступним на хості як 4567. Щоб зміни мали ефект – перезавантажте машину:

vagrant reload

localhost:4567 повинен показувати вміст файлу index.html, якщо такий наявний в вашому проекті.

Коли ви закінчили роботу з машиною, можна зробити три речі:

  • vagrant suspend – зберегти стан машини і зупинити її. Плюси – все зберігається як ви й залишили і для старту буде потрібно лише 5-10 секунд. Мінуси – машина займатиме диск, бо потрібно буде записати знімок її пам’яті.
  • vagrant halt – зупинити всі програми і вимкнути машину. Вміст диску зберігається, вміст оперативки – звісно ні. Старт буде трохи довшим, бо доведеться знову ініціалізувати всі процеси…
  • vagrant destroy – знищити всі сліди того що ви взагалі працювали з машиною (диск). vagrant up буде працювати ніби вперше. Плюси – нічого не треба зберігати, економиться диск. Мінуси – при старті багато часу піде на провізіонування.

І ще інша перевага Vagrant в тому, що він може керувати не тільки VirtualBox, а й всякими там VMWare, і навіть AWS. Треба просто вказати йому інший провайдер – і ваш сервер в хмарах. Але про це якось іншим разом.

Ах, і я на початку казав про медіавікі. Ну, вона ставиться ось так:

sudo apt-get install nfs-kernel-server # якщо NFS не було встановлено
git clone https://gerrit.wikimedia.org/r/mediawiki/vagrant
cd vagrant
git submodule update --init --recursive
./setup.sh
vagrant up

Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: віртуалізація, розробка

Stm32 Nucleo – вхідні сигнали і комунікація з компю’тером

Сьогодні продовжимо розбиратись з нашою платою, і почнемо з того, як отримати натиснення кнопки. Якщо вас цікавить початок – переходьте сюди.

Якихось чітких інструкцій в інтернеті я не знайшов, зате в IDE було аж два демо проекти про кнопку:

  • “Read the user button state on the Nucleo board.”
  • “Read the user button using external interrupt.”

Код там досить простий, але я його ще спростив ось так:

#include "mbed.h"
 
DigitalIn mybutton(USER_BUTTON);
DigitalOut myled(LED1);
 
int main() {
  while(1) {
    myled = mybutton;
  }
}

Тобто так само як ми оголошуємо що змінна myled міститиме рівень напруги на світлодіоді, так само ми оголошуємо що змінна mybutton міститиме рівень напруги на кнопці.

В документації по mbed написано що оголошення DigitalIn можна використовувати на будь-якому виводі, який позначений на схемі синьою міткою. Якщо на вході будь-яка напруга менше 0.8В – міститиме 0, якщо більше 2В – міститиме 1.

Що цікаво, коли я записав вищеподану програму на плату, світлодіод почав світитись, і почав вимикатись лише коли кнопка натиснута. Це пояснюється чудернацькою схемою підключення кнопок – якщо вона розімкнута – на вхід через резистор йде струм. Якщо замкнута – вхід заземляється, і струм йде в землю, тому там нуль.

Інший приклад – з перериванням:

#include "mbed.h"
 
InterruptIn mybutton(USER_BUTTON);
DigitalOut myled(LED1);
  
void pressed()
{
    myled = !myled;
}
 
int main()
{
    mybutton.fall(&pressed);
    while (1) { // без цього - не працює
        wait(100);
    }
}

Тут з кожним натисканням кнопки світлодіод вмикається або вимикається. Зауважте що тепер ми оголошуємо кнопку не як DigitalIn, а як InterruptIn.

Ок, може пора нарешті попрацювати руками? Хоча страшно, бо кажуть що руками ту плату можна й вбити, якщо створити коротке замикання в неправильному місці. Я от наприклад вирішив спробувати як вона працює окремо від комп’ютера, і замість того аби втикнути USB в комп’ютер, втикнув його в адаптер електричної мережі. Адаптер, як на ньому написано повинен був давати 5.1В 850мА постійного струму. Плата не захотіла моргати до мене світлодіодами, як було запрограмовано, просто LD1 (COM) загорівся загрозливим червоним. Тому напевне спершу піду ще раз інструкцію прочитаю.

Схема виходів. В коді дозволяється використовувати лише ті що написані білим в синіх і зелених прямокутничках.

Шкода що не маю мультиметра, можна було б подивитись яка напруга на яких контактах.

З того що я начитався, виходить що там де написано 5v – є напруга 5В, там де 3V3 – 3.3В. (такий запис – це хитрий спосіб прибрати зайвий символ – десяткову крапку, і зробити підпис компактнішим.) До п’ятивольтового контакту світлодіоди краще приєднувати через резистор. GND – це заземлення (мінус).

В світлодіода довша ніжка – це +, коротша -, або та ніжка що всередині корпусу діода має в собі більше металу – це мінус.

І це можна перевірити, втикаючи світлодіод в 3V3 та GND. Або послідовно з резистором в 5V та GND.

Тепер, давайте зробимо так, щоб наш перемикач з останнього лістингу керував зовнішнім світлодіодом. Для цього втикаємо його мінус в GND, в A5 наприклад втикаємо резистор, і з’єднуємо додатню ніжку діода з резистором.

Замінюємо визначення: DigitalOut myled(LED1); на DigitalOut myled(PC_0);. Перепрошиваємо, і тепер вже зовнішній світлодіод повинен реагувати на нашу кнопку.

Далі я написав програмку яка змушувала б вбудований LED показувати стан піна A5 як входу.

#include "mbed.h"
 
DigitalIn mycontact(PC_0);
DigitalOut myled(LED1);
  
int main() {
    while (1) {
        myled = mycontact;
    }
}

І дуже здивувався, бо коли я опускав туди лише одну ніжку резистора – діод засвічувався. Я подумав що струм тече в мене як заземлення і відпустив резистор – діод все одно світився. Дивно. Або я ще чогось не знаю, або в платі якийсь брак. Думаю варто переключитись на вбудовану кнопку до з’ясування обставин.

Що ще хотілось би зробити – так це взаємодію з комп’ютером. Нехай по натисненні кнопки, комп’ютер виконує якусь команду.

Виявляється, що при приєднанні контролера до комп’ютера, він окрім того що розпізнається як диск, ще й додає пристрій який називається /dev/ttyACM* (замість зірочки має бути якесь число). Принаймі так написано в документації.

Ми можемо подивитись що на цьому пристрої, за допомогою команди:

sudo cat /dev/ttyACM0

Якщо треба вийти, то натискаємо Ctrl+A а тоді вводимо команду :quit. Тепер, можемо змусити контролер посилати нашому комп’ютеру всілякі повідомлення по натисненні кнопочки:

InterruptIn mybutton(USER_BUTTON);
Serial pc(USBTX, USBRX);

void pressed()
{
    pc.printf("I'm clicked!\r\n");
}
 
int main()
{
    mybutton.fall(&pressed);
    while (1) { wait(100); }
}

І ми побачимо щось таке:

$> sudo cat /dev/ttyACM0 
I'm clicked!
I'm clicked!
I'm clicked!

І тепер, ми можемо змусити якийсь процес читати цей пристрій і виконувати з нього команди. Наприклад такий Python скрипт:

import os
with open('/dev/ttyACM0', 'rb', 0) as f:
    while True:
        message = f.read(5) # reading 5 byte messages
        if message == 'ALARM':
            os.system('mplayer -fs /home/bunyk/video/beastie_boys_sabotage.flv')

Замінюємо повідомлення з "I'm clicked!\r\n" на І вийде просто чудова кнопка тривоги наприклад:


Filed under: Інструменти, Кодерство, Конспекти Tagged: C++, hardware

Привіт “ядерному мікроконтролеру” ;)

Вкотре переконуюсь що якщо чогось дуже хочеш – то отримаєш. Так от я хотів якось спробувати скласти гірлянду якою можна буде керувати з комп’ютера, трохи думав про Arduino, і недавно мені в руки для тестування потрапила плата NUCLEO-F411RE від компанії STMicroelectronics. Все завдяки автору сайту embedded.co.ua, Василю Йосипенку, якому за це величезне дякую.

nucleo

Почну з того що на платі надруковане посилання: www.st.com/stm32nucleo. І наклеєна наклейка NUCLEO-F411RE. З діаграми на сайті видно що F411 це найшвидша плата, яка має найбільший розмір флеш-пам’яті – 512K. Аж пів метра!

Далі я звісно перейшов на сторінку плати і почав RTFM. Ось інструкція.

Там в розділі Getting Started знайшов таке:

  1. Перевірте наявність на платі джамперів:JP1 знятий, JP5 (PWR) в позиції U5V, JP6 (IDD) вставлений, CN2 вставлені (NUCLEO). Їх довелось довго шукати, бо всіляких конекторів резисторів та інших деталей на платі трохи є, і вони досить дрібненькі. Але коли я приблизно вивчив їх розташування, виявилось що вже все правильно встановлено.
  2. Для коректної ідентифікації пристрою встановіть драйвери з сайту.Для Linux їх я там не знайшов, тому забив. Але виявилось що й без того мій Linux розпізнав цю плату як диск. На ньому виявився невеликий файл mbed.html, що перенаправляв на https://developer.mbed.org/platforms/ST-Nucleo-F411RE/
  3. Приєднайте плату до комп’ютера за допомогою USB-кабеля type A to mini B. Через USB коннектор CN1. Засвітиться червоні світлодіоди LD3 (PWR) та LD1 (COM). LD1 та зелений світлодіод LD2 повинні мигати. Кабель на щастя знайшовся. Добре мати сусіда-фотографа.
  4. Натисніть кнопку B1 (ту що зліва) і спостерігайте як вона змінює частоту мигання LD2. Вона працює!
  5. Дивіться демо програмки, пишіть свої. Яволь! Заради цього я й відкрив інструкцію.

Далі в інструкції я того як залити програмки не знайшов, погуглив, знайшов хабр. Вони хоч і москалі, але написали непогану невелику інструкцію про те як почати бавитись з Nucleo-F401. Тут приведу її скорочений варіант.

  1. Щоб почати розробляти з mbed.org – треба зареєструватись на сайті mbed за оцим посиланням.
  2. Коли зареєструвались, натискаємо вкладку Platforms, і знаходимо там ST-Nucleo-F411RE.
  3. На сторінці нашої плати справа натискаємо синю кнопку “Add to your mbed compiler”.
  4. Вгорі натискаємо посилання Compiler.
  5. Відкривається симпатичне браузерне IDE. В головному меню натискаємо кнопку “New”.
  6. В вікні нового проекту залишаємо платформу ST-Nucleo-F411RE, вибираємо template “Blinky LED test for the ST Nucleo Boards”, виписуємо собі якесь ім’я програми і натискаємо “OK”.
  7. Створюється проект всередині якого є файл main.cpp, що містить наступний код:
    #include "mbed.h"
    
    DigitalOut myled(LED1);
    
    int main() {
        while(1) {
            myled = 1; // LED is ON
            wait(0.2); // 200 ms
            myled = 0; // LED is OFF
            wait(1.0); // 1 sec
        }
    }
    
  8. Натискаємо кнопку “Compile”. Через деякий час, якщо не сталось ніяких помилок, браузер пропонує нам завантажити файл Nucleo_blink_led_NUCLEO_F411RE.bin, чи з подібною назвою, залежно від того як ви назвали свою програму.
  9. Зберігаємо цей файл прямо в директорію /media/NUCLEO. Так, не треба писати образ ні на які пристрої за допомогою dd, просто скидуємо файл. Червоний світлодіод LD1 (COM) почне мигати зеленим, що означає що дані пишуться.
  10. Коли COM припинить мигати, частота мигання LD2 зміниться, і він перестане реагувати на натискання кнопки B1, а це означає що прошивка змінилась. Ура! Вперше якась мікросхема мигає світлодіодом так як я їй сказав. В директорії /media/NUCLEO ніякого нашого файлу видно не буде, що означає що це таки емуляція диску. Думаю не варто туди якісь інші файли кидати, а то ще не так перепрошиється.

Хоча ні, мигає вона ще не так як я сказав, а так як в прикладі показано. Якщо в нас як пристрій виводу – лише одна лампочка, то крім коду Морзе варіантів мало.

hello world на морзянці виглядає так:
…. . .-.. .-.. — / .– — .-. .-.. -..

Hello world нам моргає

Hello world нам моргає

Прогалик розділяє букви, / – розділяє слова.

Існує такий стандарт:

  1. Довжина крапки – 1
  2. Довжина тире – 3
  3. Відстань між частинами однієї букви – 1
  4. Відстань між окремими буквами – 3
  5. Відстань між словами – 7

Зібравши це все до купи, і так як в прикладі програми було щось схоже на C, і назва файлу main.cpp теж натякає, переклавши все на C, отримаємо таке:

#include "mbed.h"

DigitalOut myled(LED1);

const float DOT_DURATION = 0.5;

void morse(char *code, int len) {
    for(int i = 0; i < len; i++) {
        switch(code[i]) {
            case '-': 
                myled = 1;
                wait(DOT_DURATION * 3);
                break;
            case '.':
                myled = 1;
                wait(DOT_DURATION);
                break;
            case ' ':
                myled = 0;
                wait(DOT_DURATION * 3);
                break;
            case '/': 
                myled = 0;
                wait(DOT_DURATION * 7);
                break;
        }
        myled = 0;
        wait(DOT_DURATION);
    }
};

int main() {
    while(1) {
        morse(".... . .-.. .-.. --- / .-- --- .-. .-.. -..", 43);
        wait(2.0);
    }
}

Ну ось, думаю поки що вистачить. Виявилось набагато простіше ніж я думав. Завтра спробую отримати ввід з вбудованої кнопки, і покерувати зовнішнім світлодіодом, а то вбудовані вже спаяні до мене, і ні про який закон Ома думати не треба. На щастя світлодіоди разом з резисторами і метром проводу для них коштують дешевше ніж поїздка в трамваї, тому дістати їх – нема проблеми. Хоча сама плата в Україні коштує більше ніж 600 грн: http://www.kosmodrom.com.ua/prodlist.php?name=nucleo

Продовження


Filed under: Інструменти, Кодерство, Конспекти Tagged: C++, добре, hardware

Покращене запрошення до вводу $ ▮

Кольорове запрошення до вводу дозволяє візуально виділяти місця де ви ввели команду і лог виконання команди.

Для цього, потрібно задати змінну середовища PS1 в файлі ~/.bashrc для звичайного і для суперкористувача.

Наприклад:

export PS1="\[\e[0;34m\]\u@\h : \w\[\e[m\]\n\[\e[0;32m\]\A \$> \[\e[m\]"
export PS1="\[\e[0;34m\]┌─[\u@\h : \w\n└─[\[\e[0;31m\]\A\[\e[0;34m\]]─> \$ \[\e[m\]"

\[Все що поміщається в екрановані квадратні дужки\] – не враховується при обчисленні довжини запрошення, і важливо поміщати в такі дужки невидимі символи, бо довжина запрошення впливає на те як відображатиметься команда наприклад при навігації по історії команд.

\e[0;34m – синій колір, \e[0;32m – зелений, \e[m – повернутись до звичайного кольору. Повний список кольорів наприклад тут.

\u – користувач, \h – ім’я хоста до першої крапки, \w – повний шлях до поточної директорії, \A – час в 24-годинному форматі HH:MM, \$ – #, якщо ефективний UID користувача 0, інакше – $. Більше можна через man bash, в секції PROMPTING.


Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux

Скопіювати дерево проекту на інший сервер по трубі

Власне я робив так:

scp -r path/to/source/tree login@host:/path/to/destination/folder

Water valves with spigots

Але потім виявив що scp ходить за символьними посиланнями і копіює все також і там. Від чого іноді зациклюється…

Тому на просторах інтернету мені підказали ідею послати файли через трубу.

Найперша команда – бере вміст директорії, стискає, і посилає стиснені дані в стандартний вивід:

tar czf - path/to/source/tree

І навпаки – прийняти стиснуті дані з stdout і розпакувати їх в поточну директорію.

tar xvzf -

(При цьому директорія tree створиться, якщо дані пакувались з неї.)

Ну і:

ssh login@host "some; commands"

Виконує інші команди на віддаленому сервері. При цьому може приймати щось з stdout, через трубу. Таким чином ця труба веде з сервера на сервер…

І якщо зібрати все до купи:

tar czf - path/to/source/tree | ssh login@host "cd /path/to/destination/folder; tar xvzf -"

Єдина з цим всім проблема – колись таки доведеться вивчити ті всі ключі до tar. :)


Filed under: Інструменти, Кодерство Tagged: linux