Минулого разу я вже оглядово ознайомив вас із основними принципами роботи з Mercurial, а тепер час зробити нашу роботу зручнішою. Цього разу я буду більше сфокусований на реальній роботі з Меркуріалом під ОС Windows. перший крок для цього – треба скачати TortoiseHG. Це shell-extension для роботи з Mercurial під Windows. Також поки ви читатимете ці рядки рекомендую заодно завантажити WinMerge – це інструмент для візуалізації змін та злиття коду. Справа в тому, що вбудований у стандартну поставку Mercurial KDiff3 фактично неюзабельний і тому нам його потрібно буде замінити на більш зручний. Звісно, вибір інструменту виключно за вами (WinMerge просто мій особистий фаворит), якщо у вас є власні преференції серед merge tools – ви зможете аналогічним чином прикрутити щось інше. Ну а тепер трохи пройдемося по конфігураційному файлу Mercurial. Те, що тут описано буде частково цікавим і для тих, хто працює з Mercurial під *nix‘и.

Конфігураційний файл Mercurial

Під ОС Windows він знаходиться в домашній папці вашого користувача:

Для Windows XP та молодше:
C:\Documents and Settings\username\Mercurial.ini

Для Windows Vista та старше:
C:\Users\username\Mercurial.ini

Для *nix:
~/.hgrc

Насправді місць де він може лежати дещо більше (наприклад, можуть бути конфіг-файли специфічні для репозитарію), але щоб не плутатись зупинимось на цих місцях. Якщо кому цікаво, може також почитати офіційну документацію.

Мій конфігурацівйний файл виглядає приблизно так:

[ui]
username = graywolf
merge = winmergeu

[paths]
projectname= https://graywolf@bitbucket.org/graywolf/projectname

[auth]
projectname.username = graywolf
projectname.password = PASSWORD
projectname.schemes = http https

[extdiff]
cmd.winmerge = C:\Program Files (x86)\WinMerge\WinMergeU.exe
opts.winmerge = /e /x /ub /wl

[merge-tools]
winmergeu.executable = C:\Program Files (x86)\WinMerge\WinMergeU.exe
winmergeu.priority = 1
winmergeu.fixeol = True
winmergeu.checkchanged = True
winmergeu.args = /e /ub /dl other /dr local $other $local $output
winmergeu.gui = False
winmergeu.binary = True

[tortoisehg]
vdiff = winmerge

[extensions]
mq =
rebase =
legacy-merge = C:\Program Files (x86)\Mercurial\hg\extlegacy-merge.py

Пройдемося трохи по кожному пункту. Секція [ui] відповідає за інтерфейс користувача. В моєму випадку використовуютсья лише два параметри:

• username – ім’я буде використовуватись при ваших commit’ах в репозитарій.
• merge – зовнішня утиліта, яка буде використовуватись для злиття коду

Секція [paths] дозволяє створити псевдоніми (alias) для url-посилань на проекти. Тобто коли ви будете наступного разу робити push/pull, то можна давати команду:
$ hg push projectname

замість
$ hg push https://graywolf@bitbucket.org/graywolf/projectname

Секція [auth] дозволяє налаштувати деякі параметри підключення до зовнішніх репозитаріїв. Наприклад, логін та пароль. Пароль взагалі-то прописувати не дуже гарна ідея, бо він зберігається лише як plain-text. Також можна обмежити пролтоколи по яким дозволено обінюватись даними з віддаленими репозитаріями, але це не обов’язково. Зверніть увагу, що налаштування прив’язуються до конкретних проектів, причому проект ідентифікуєтсья його alias’ом: .

Секції [extdiff] та [merge-tools] використовуються щоб вказати Меркуріалу які утиліти використовувати для перегляду змін та злиття файлів відповідно. В нашому випадку я прописав WinMerge. [tortoisehg] – відповідно налаштування специфічні для TortoiseHG. В деталі налаштувань тут я не вникав, бо це все одно був копіпаст готового рішення 🙂

Ну і нарешті сама корисна частина конфігураційного файлу: секція [extensions]. Стандартний комплект Mercurial вже іде із великою їх кількістю, але вони за замовченням виключені і включаютсья з конфігураційного файлу по необхідності. Найбільш корисною тут буде розширення mq, яке додає фічу під назвою strip changeset – можливість видаляти ревізії з репозитарію. Щоб увімкнути extension потрібно додати в секцію [extensions] рядок:

extension = path_to_extension

для стандартних розширень шлях до нього можна опустити. В моєму прикладі підключено два стандартних (rebase та mq) і одне самописне розширення до Mercurial (це, до речі, інша цікава тема, але досить велика і за бажанням я можу згодом описати окремо).

TortoiseHG

Тепер прийшов час продемонструвати типовий сеанс роботи з TortoiseHG. Нехай у нас уже є якись проект, до якого ми хочемо прикрутити Mercurial. Заходимо в нього через Windows Explorer і клікаємо правою конопкою на каталозі з проектом (взагалі всі операції з TortoiseHG виконуютсья через контекстне меню каталога, тому надалі я про це згадувати не буду) і вибираємо TortoiseHG > Create Repository Here.

У вікні, що відкрилося залишаємо все як є. Мені особисто підтримка старих репозитаріїв не потрібна була, а от файли типу .hgigniore – це необхідність.

Далі нам потрібно зробити початковий commit, що ми і робимо вибравши відповідний пункт в контекстному меню каталогу. У верхньому полі заповнюємо опис коміту.

Оскільки це початковий коміт, а проект у нас уже робочий пропоную одразу додати відповідні виключення, щоб деякі проміжні файли не попали в нього і не муляли очі далі. Для цього знаходимо будь-який файл, який ми не хочемо підключати до версійного контролю і в його контекстному меню вибираємо Ignore. Відкриється вікно редагування ігнор-списку:

Там в лівому списку видно поточні рядки для ігнору, а справа – файли які проходять фільтрацію (тобто неігноровані). Ваша задача скласти список виразів для ігнорування, щоб в правому списку залишились лише корисні файли (але всі 🙂 ). Фільтри можна задавати або як регулярні вирази (regexp), або файлові маски (glob). Мені поки що вистачало і останнього. Щоб додати фільтр – вводите маску у верхньому рядку і натискаєте відповідну кнопку Add. Мій типовий ігнор-список для проекту на Visual Studio 2008 виглядає так:

glob:Debug
glob:Release
glob:GeneratedFiles
glob:*.suo
glob:*.user
glob:*.pch
glob:*.ncb

Закриваємо вікно ігнор-списку – тепер в лівому списку файлів для коміту залишились лише небхідні нам. Вибираємо їх всі і в контекстному меню цього списку клікаємо “Add”. Тепер навпроти всіх них в списку має з’явитися літера “A”. Тепер можна натискати “Commit” в тулбарі і вуа-ля. Ваш перший коміт в локальний репозитарій. Можна закривати вікно коміту. Зверніть увагу також, що комітяться лише файли відмічені галочкою, тобто при бажанні можна зробити кілька комітів.

До речі, якщо нам потрібно буде видалити файл з проекту, то потрібно буде в контекстному меню вибрати пункт “Forget” (трохи дивний вибір назви), причому він видалить одразу і локальну копію, так що обережно 😉

По замовчуванню commit робиться в поточу гілку. Для новостворених проектів це завжди default. Для того, щоб створити іншу гілку розробки теж достатньо лише закомітити зміни, але перед тим як натиснути кнопку над полем вводу опису коміту, назва якої починається з “brahch: “. Відкриєтсья вікно, де ви можете ввести назву нової гілки. Гілка створюється після фактичної операції commit.

Зробимо деякі зміни в проекті і за комітимо їх. Зліва тепер буде лише список змінених файлів, а якщо вибрати один з цих файлів, то справа будуть показані зміни у форматі diff. Але це незручно, легше двічі клікнути на файлі і якщо ви зробили як описано вище, то відкриєтсья WinMerge.

Оскільки робоча копія є в певному сенсі і репозитарієм, то аби виконати ті чи інші дії Меркуріалу потрібно скористатись робочою копією. Але в цей час у вас можуть бути якісь зміни, які ще рано комітити, але які ви не хочете втратити. Для цього запропоновано механізм Shelve/Unshelve коли ви можете поточні зміни відносно базової ревізії відкласти на поличку (shelve), виконати необхідні операції з репозитарієм, повернутися до базової ревізії, дістати зміни з полички (unshelve) і отримаєте початковий стан речей. Вікно shelve можна викликати або з контекстного меню каталогу, або вибравши Tools > Shelve в головному меню вікна Commit.

Тепер ознаомимося з найцікавішим вікном TortoiseHG і яким ви будете користуватись найбільше. Це Repository Explorer, який можна викликати з контекстного меню каталогу. Ось так приблизно виглядає це вікно для великого проекту, над яким працює декілька людей. Це основний “центр управління польотами”. Звідси можна синхронізувати репозитарії, зливати гілки, видаляти ревізії, дивитись граф та історію розробки. Зліва видно граф, в якому можна відслідковувати залежності ревізій. Вибравши ревізію можна внизу подивитись які файли та як саме змінилися. Якщо ввести у полі URL репозитарію адресу, то можна користуватись кнопками pull (зелена стрілочка вниз) та push (зелена стрілочка вверх), які будуть відповідно завантажувати з, або вивантажувати на репозитарій, що знаходиться за вказаною адресою.

Просимулювати це можна дуже просто. У контекстному меню каталогу вибираєте TortoiseHG > Web Server і якщо вас влаштовує порт за замовчуванням натискаєте Start. З вікна, де написано “listening at” копіюєте URL.

Далі заходите в іншу папку (не репозитарій) і з контекстного меню вибираєте TortoiseHG > Clone, де в полі Source прописуєте щойно скопійований рядок. В Destination вказуєте де хочете розмістити копію репозитарію. Робите Clone і якщо відкриєте щойностворений клон репозитарія у Repository Explorer побачите, що це точна копія репозитарія іншого. Зробіть в новому деякі змни, закомітьте їх і в тому-таки Repository Explorer натисніть кнопку Push. Тепер відкрийте в RE оригінальний репозитарій і побачите, що вони знову ідентичні. Ось така нескладна магія. Єдине що у вас активною вважатиметься все ще ревізія на якій ви працювали до оновлення (в RE вона підсвічуєтсья більшим колом навпроти імені ревізії), тому щоб отримати останні зміни в робочий каталог треба в Repository Explorer клацнути правою кнопкою на останній (найновішій) ревізії та в контекстному меню вибрати Update.

Для того, щоб злити дві гілки в одну треба вибрати гілку куди ви збираєтесь злити зміни клацнувши на ній лівою кнопкою миші, а потім, не знімаючи цього виділення, клацнути правою на тій ревізії яку ви хочете злити у першу і в контекстному меню, що з’явилося вибираєте Merge with…. З’явиться вікно, у якому тепер треба натиснути кнопку Merge. Mercurial сам спробує по можливості все злити, але якщо він десь сумніватиметься, то вискочить вікно з вашим Merge tool, у якому вам буде запропоновано розібратися з конфліктами самостійно. Для WinMerge результат, який ви хочете побачити в кінці має бути у правому вікні. Після того як ви побачите сакральне “Merge Successful” зміни треба знову закомітити (бо merge робиться виключно в робочій папці як активні зміни).

От наразі і всі основи роботи з Mercurial. Якщо виникли запитання – welcome. Можливо мене якось проб’є зробити скрінкаст для наглядності, але це точно буде нескоро...